Доповіді

Технологія блочно-консультативного навчання
Автори-розробники — П.Ерднієв, П.Ібрагімов, М.Щетінін, Н.Ґудзик, В.Шаталов та ін.
Суть. Концептуальні ідеї технології розроблялися на основі методів укрупнення (П.Ерднієв), концентрованого навчання (П.Ібрагімов), занурення (М.Щетінін) та ін.
Блок — це логічно закінчений, дидактично обґрунтований навчальний матеріал кількох уроків теми, розділу, що дає змогу сконцентрувати інформацію навколо провідних ідей навчального курсу. Блочний підхід до вивчення програмового матеріалу супроводжується систематичним консультуванням. Він реалізується через систему уроків блочного викладу матеріалу. 
Етапи технології
(за С.Боднар, Л.Момот, Л.Липовою, М.Головко):
Лекція (усний виклад учителем матеріалу навчального блоку, що слугує основою для подальшої самостійно пізнавальної діяльності школярів).
Семінарські заняття (обговорення учнями проблем, порушених на лекції. Кількість семінарів залежить від складності й обсягу теми, що вивчається. Вони поділяються на класичні (учні готують повідомлення, доповіді на основі запропонованої системи питань), робочі (план і завдання семінару повідомляються безпосередньо на занятті, що передбачає поточний контроль засвоєння навчального матеріалу в процесі виконання тренувальних вправ, розв'язування задач, обговорення проблем тощо)).
Лабораторний практикум або практична робота (самостійно пошукова діяльність учнів; формування вмінь і навичок).
Уроки розв'язування задач (занурення у проблему з метою розширення горизонту розуміння програмового матеріалу).
Залік (теоретичні питання заліку доводять учням ще на початку вивчення теми, практичні — безпосередньо на занятті. Контрольно-оцінювана діяльність учителя).
Уроки цікавих повідомлень (розвиток пізнавального інтересу, мотивації; застосування набутих знань на практиці).
Особливості технології:
блочний виклад матеріалу; 
систематичне консультування (індивідуальне, групове; поточне, підсумкове; учитель-консультант, учень-консультант), що супроводжує кожен технологічний етап; 
групова форма роботи; 
алгоритмізація навчального процесу (робота за картками-інструкціями, схемами-конспектами, використання методичних порад, пам'яток тощо); 
самостійна пошукова діяльність школярів;
обов'язковий перелік базових знань і вмінь, що слугує своєрідною програмою дій для вчителя, учнів; 
систематичний контроль та оцінка успішності (попередній, поточний, тематичний).

Прогнозовані результати:
формування цілісних знань школярів; 
розвиток системного мислення, самостійної пошукової активності учнів;
економія часу.
Дана технологія має наступні характеристики:
1. Цільовий блок: у ньому дано загальне уявлення про об'єкт, предмет, результати навчальної діяльності.
2. Інформаційно-змістовний блок: навчальна інформація вибудовується у вигляді «технологічного вузла» (модуля).
3. Кожен модуль має закінченість і самостійність. Сукупність модулів складає єдине ціле при вивченні теми.
4. Інформаційний модуль. Це система, обсяг навчальної інформації, перетворення якої забезпечить продуктивний результат.
5. Операційний модуль. У ньому відображені завдання для самостійної роботи і самоконтролю, інструкції щодо їх виконання.
6. Оціночний модуль. Це завдання, тести, питання для контролю якості та перевірки засвоєння ЗУН (знань, умінь, навичок).
Принципи програмованого навчання (за В. П. Беспалько):
- облік ієрархічного (ступінчаста підпорядкованість частин в цілісній системі при відносній самостійності цих частин) управління пристрою або окремих частин;
- принцип зворотного зв'язку (передача інформації та її прийом і т. д.);
 - пошаговість всіх дій (подача і розкриття матеріалу, розв'язання навчальних завдань і т. п.);
- індивідуалізація процесу навчання (індивідуальний темп, ритм, управління навчанням);
- оптимізація програмного продукту (застосування різного виду учнівських програм).
Інформаційні технології - всі технології, що використовують спеціальні технічні інформаційні засоби: комп'ютер, аудіо-, відео-, теле- засоби навчання та інші.
У системі додаткової освіти справді ефективним може бути використання дистанційної форми навчання, до яких відносяться комп'ютерні технології, які, на відміну від будь-яких інших, припускають мінімальну комп'ютерну грамотність.
Комп'ютерна технологія може здійснюватися в таких варіантах:
I - як проникаюча технологія (застосування комп'ютерного навчання з окремих тем, розділів для вирішення окремих дидактичних завдань);
II - як основна, визначальна, найбільш значуща з використовуваних в даній технології частин;
III - як монотехнологія (коли все навчання, все управління навчальним процесом, включаючи всі види діагностики, моніторинг, спираються на застосування комп'ютера).
Введення нових інформаційних технологій у педагогічний процес закладів додаткової освіти дітей переслідує такі цілі:
• формування в учнів уміння працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей;
• підготовку особистості «інформаційного суспільства»;
• формування у дітей дослідницьких умінь, умінь приймати оптимальні рішення.
Інформатизація додаткової освіти дітей дозволить:
- побудувати відкриту систему додаткової освіти, що забезпечує кожній дитині (індивіду) власну траєкторію розвитку;
- змінити докорінно організацію процесу пізнання шляхом зміщення його в бік системного мислення;
- створити ефективну систему управління інформаційно-методичним забезпеченням додаткової освіти;
- раціонально організувати пізнавальну діяльність дітей в ході освітнього процесу;
- використовувати специфічні властивості комп'ютера, що дозволяють індивідуалізувати освітній процес і звернутися до принципово нових пізнавальних засобів;

- побудувати, розвивати і вдосконалювати системи дистанційного навчання (ДН) різного рівня.

Домашня робота на уроках математики

На особливу увагу заслуговує робота з підготовки учнів до виконання домашніх завдань. Вона, звичайно ж, не обмежується лише повідомленням того, що задається додому. Найчастіше підготовка дітей до виконання домашніх завдань проводиться в явній чи неявній формі на кожному етапі уроку. Але навіть в таких випадках домашнє завдання має повідомлятися до дзвінка з уроку, а не під час дзвінка чи після нього. 
У свою чергу, вчитель має бути готовим до внесення корективів до змісту наміченого домашнього завдання (перш за все в обов’язкову його частину) з урахуванням обставин, що склалися на уроці. Однак незалежно від них учні повинні мати на уроці можливість зафіксувати домашнє завдання, ознайомитися з його змістом, а в разі необхідності і уточнити: що, навіщо і як виконувати. 
Безперечно, виконуючи домашнє завдання, кожний учень використовує найзручніші для себе способи організації навчальної роботи. Але це зовсім не виключає необхідності подання допомоги дітям для раціоналізації методів і прийомів її виконання. В першу чергу це стосується термінів виконання домашніх робіт, заданих не на завтрашній, а на наступні дні. При навчанні математики подібні ситуації виникають, як правило, починаючи з сьомого класу. Зазвичай діти готують уроки, задані на наступний день. Але з моменту пояснення у класі може пройти кілька днів. Тому багато з того, що було зрозуміло на уроці, забувається. І тепер потрібно буде не лише відновлювати забуте, але й заново розбиратися у вивченому. Вихід з цієї ситуації базується на використанні вищезгаданої нами закономірності забування (воно відбувається найінтенсивніше в перші години після сприйняття нового): домашню роботу бажано виконувати того ж дня, коли вона була задана, а перед наступним уроком лише повторити виконане. 
Поряд з рекомендаціями щодо термінів виконання домашніх завдань учні повинні володіти інформацією про раціональну організацію робочого місця, режиму дня, а в цілому – їх потрібно цілеспрямовано вчити навчатися математики.
Неабияка роль у цьому процесі відводиться і батькам. Вони мають не лише створювати необхідні умови для домашньої навчальної роботи дітей, але разом зі вчителем визначитися у питаннях надання їм допомоги і організації контролю за виконанням домашніх завдань.
Мотивуюча і мобілізуюча роль домашніх завдань істотно послаблюється, якщо вчитель не відпрацює систему їх перевірки і оцінки. Форми контролю, що використовуються в цьому разі і про які ми раніше почасти згадували, можуть бути найрізноманітнішими. Виділимо з них найбільш розповсюджені на практиці способи перевірки домашніх завдань.
1. Фронтальна перевірка домашніх завдань.  Учні відповідають на запитання вчителя із заданого теоретичного матеріалу, усно відтворюють, коментують і перевіряють проміжні і кінцеві результати розв’язку кожної задачі. 
2. Виконання класом навчальної самостійної роботи, що містить
вправи, аналогічні заданим додому. Керуючи цим процесом, учитель до того ж перевіряє наявність у зошиті кожного учня виконаного домашнього завдання. 
3. Перевірка домашнього завдання починається з виклику одного з  учнів до дошки. Йому виділяється час для підготовки відповіді на запитання за тією частиною домашнього завдання, яка пропонується вчителем. Інші учні в цей час виконують вправи, аналогічні заданим додому. Після цього клас слухає і контролює відповідь викликаного учня. 
4. „Ущільнене опитування”.  За його ходом знову реалізовується ідея, розглянута в попередньому випадку. Але на відміну від нього до дошки викликаються одночасно кілька учнів, котрі будуть потім відповідати по черзі. 
5. Позаурочна перевірка вчителем зошитів з домашніми завданнями. 
6. Взаємний контроль виконання домашніх завдань (парний
взаємоконтроль, залучення найбільш підготовлених учнів до перевірки домашніх робіт і т.д.). 
7. Самоперевірка домашніх завдань шляхом звірки з відтвореними у класі зразками (зарані виписаними на дошці розв’язками задач, спроектованими на екран з допомогою кодоскопа зразками оформлення домашніх завдань і т.п.). 
8. У зразках оформлення домашніх завдань, зарані відтворених на
Дошці, наявні пропуски. В процесі їх заповнення здійснюється перевірка виконання заданого додому. 
9. У зразках оформлення домашніх завдань, зарані відтворених на
дошці, навмисно допущені помилки. В процесі їх виявлення і виправлення здійснюється перевірка заданого додому.
10. Непрямий контроль виконання домашнього завдання. Наприклад,
з допомогою математичних диктантів, тестів, самостійних робіт, до змісту яких включений матеріал, ідентичний заданому додому.
Безсумнівно, найповнішу інформацію про виконання письмових домашніх робіт вчитель отримує, перевіряючи робочі зошити учнів. Зауважимо до того ж, що відсутність системи в організації такої перевірки є однією з причин невиконання учнями домашніх робіт. З цією метою ми рекомендуємо перевіряти зошити, в яких виконуються класні і домашні роботи, за такою схемою: 
- у V класі – після кожного уроку; 
- починаючи з VI класу їх частота поступово знижується до такого
рівня, щоб зошити кожного учня перевірялися не рідше двох разів на місяць. 
При перевірці класні і домашні письмові роботи оцінюються, але на розсуд учителя до журналу можуть бути виставлені оцінки за най значущіші роботи. В особливих випадках (зокрема, при перевірці трудомістких, індивідуальних, творчих робіт)оцінку, що виставляється у зошиті, бажано супроводжувати рецензією, яка підкреслює достоїнства виконаної роботи. 
За ходом перевірки письмових робіт учитель має можливість зібрати і проаналізувати відомості про труднощі і помилки учнів, причини їх появи та намітити шляхи їх подолання. У цьому зв’язку доречно використати поелементний аналіз кожного завдання, що перевіряється. Такий аналіз можна проводити за різними схемами, одну із яких проілюструємо на такому прикладі. 
Нехай перевіряється таке завдання: знайти значення виразу  (19 – 59,85 : 5,7) х 4,6 + 3,201. 
До схеми поелементного аналізу цього завдання можливе включення таких пунктів: 
1. Приступали до знаходження значення даного виразу. 
2. Вибрано правильний порядок дій. 
3. Помилка при виборі порядку дій. 
4. Правильно виконано ділення. 
5. Помилка при знаходженні частки. 
6. Правильно виконано віднімання. 
7. Помилка при знаходженні різниці. 
8. Правильно виконано множення. 
9. Помилка при знаходженні добутку. 
10. Правильно виконано додавання. 
11. Помилка при знаходженні суми. 
12. Правильно вирахувано значення даного виразу. 
Своєчасне збирання, систематизація і аналіз подібних відомостей про роботу кожного учня допомагають виявити не лише стан, але й динаміку засвоєння учнями програмного матеріалу. А без цієї інформації неможливо ефективно керувати процесом навчання.
Подання домашнього завдання можливе на різних етапах уроку. Воно пропонується і на його початку, і перед закріпленням вивченого, але досить часто і наприкінці уроку. Останнє означає, що кінцівка уроку може бути пов’язана з поданням домашнього завдання і не тільки з ним. Більше того, корисно урізноманітнювати способи закінчення уроку шляхом: 
- підведення підсумків; 
- ознайомлення учнів з узагальнюючими висновками та ідеями; 
- використання ефекту „незакінченої дії”; 
- залучення історичних відомостей; 
- виконання ігрових вправ; 
- розв’язування головоломок, кросвордів, анаграм, ребусів на
математичну тему; 
- застосування наприкінці уроку нетривіального ходу, компліменту, жарту і т.п. 
Загалом подолання таким чином стереотипів при постановці домашніх завдань і в кінцівках уроків також сприяє вдосконаленню методики проведення уроку математики. 
Підкреслимо, що заяви, котрі нині зустрічаються в педагогічній літературі, про диференціацію дітей за інтересами мало не з дитячого садка є, на нашу думку, помилковими. Психологічні дослідження показали, що дитина повинна спочатку пройти етап всебічних „атак” на активізацію його здібностей. Тільки після цього, у підлітковому віці, настає період відбруньковування фахових здібностей. 
Тому в описаному дослідженні мав місце досить тривалий період спостережень за учнями (V-VI класи), під час якого додаткові завдання з математики пропонувалися в різних формах у с і м учням, але їх зміст не виходив за межі шкільної програми і класичних тем цікавої математики. Лише з VII класу почали з’являтися складніші завдання, але пропонувалися вони не всім, а лише тим учням, котрі потребували додаткової роботи, що виявляла (для них же самих) їхні здатності. В цьому ми дотримуємося твердження Б. М. Теплова: „здібність не може виникнути поза відповідною конкретною діяльністю”.
Діагностичні особливості методу. В основу роботи закладено вивчення здібностей особистості. В структурі математичних здібностей педагогічна література виділяє більше десяти груп компонентів. Але ми у своїй роботі аналізували дві основні: швидкість засвоєння і активність мислення. 
I група – швидкість засвоєння. Характеризується такими категоріями: 
(1) Дослівне повторення тексту. 
(2) Часткове повторення. 
(3) Відтворення 50% тексту. 
(4) Самостійне відтворення раніше вивченого тексту. 
(5) Відтворення матеріалу з допомогою вчителя. 
(6) Відтворення з помилками, але основна суть питання зберігається. 
(7) Сповільнене, нерозбірливе відтворення тексту. 
(8) Розумова відсталість (згасання розвитку). 
II група – активність мислення. Характеризується п’ятьма категоріями: 
(1) Плідна робота протягом всього уроку. 
(2) Робота зі „спалахами”. 
(3) Неповна працездатність. 
(4) Швидка втомлюваність. 
(5) Ігнорування завдань. 
Матеріал для аналізу вказаних компонентів давали перш за все спостереження, за результатами яких заповнювалась діагностична таблиця. В ній фіксувалися різні комбінації з 13 категорій, котрі дозволили вирізнити три рівні математичних здібностей:
рівень А – учні, що мають гарні математичні здібності (I група, категорії (1) – (4); II група, категорії (1) – (2));  рівень В – учні, що мають посередні математичні здібності (I група, категорії (4) – (6); II група , категорії (2) – (3));  рівень С – учні, що мають низькі математичні здібності (I група, категорії (7) – (8); II група , категорії (4) – (5)). 
Період поділу класу за рівнями припадає на VII клас. Два попередніх роки навчання в середній школі учні підлягали спостереженням і діагностиці. Для отримання повнішої інформації про кожну дитину вчитель пропонував усім учням заповнювати різного роду анкети. 
Реальністю, що обумовлює необхідність диференційованого навчання математики в V-IX класах, є об’єктивно існуюча неоднаковість учнів у темпах оволодіння навчальним матеріалом, а також у здібності самостійно застосовувати засвоєні знання і вміння. За проявленими стосовно цього відмінностями учні умовно можуть бути розділені на чотири групи. 
I група – учні з високим темпом просування у навчанні: загальні схеми виконання типових завдань фактично засвоюють в процесі їх первинного роз’яснення, в багатьох випадках можуть самостійно знаходити розв’язок змінених типових чи ускладнених задач, що припускають застосування кількох відомих способів розв’язку. 
II група – учні з посереднім темпом просування у навчанні: оволодіння новими знаннями і вміннями не викликає особливих труднощів, способи виконання типових завдань засвоюють після розгляду 2-3 зразків, розв’язок змінених і ускладнених задач знаходять, спираючись на вказівки вчителя. 
III група – учні з низьким темпом просування: при засвоєнні нового матеріалу зазнають певних труднощів, в багатьох випадках потребують додаткових роз’яснень, обов’язкових результатів досягають після достатньо тривалого тренування, здібностей для самостійного знаходження розв’язку змінених і ускладнених задач, як правило, не виявляють. 

IV група – невстигаючі учні, що значно відстають в розумовому розвитку від однолітків і мають істотні прогалини у знаннях. Досягнення учнями цієї групи хоча б рівня обов’язкових результатів є складним педагогічним завданням.







 Самостійна робота учнів
на уроках математики

1. Форми організації навчальної діяльності на уроці
Навчальний процес починається з проектування його цілей і завдань. Цілі і завдання визначають усі наступні компоненти процесу – засоби навчання, форми і методи. Зміст навчального матеріалу має забезпечувати повноту розв’язання поставлених завдань. Зміст навчального матеріалу впливає на вибір методів, форм і технічних засобів навчання.
Форми організації навчальної діяльності на уроці:
                                         ●індивідуальна робота;
                                         ●фронтальна робота;
                                         ●групова робота;
                                         ●парна робота;
                                         ●колективна робота;
                                         ●бригадна робота.
Індивідуальна робота передбачає самостійне виконання школярем навчального завдання без взаємодії з іншими школярами, з використанням допомоги вчителя безпосередньо чи опосередковано.
Приклади:
●учні виконують домашню роботу за рекомендаціями вчителя;
●самостійні, контрольні роботи вчитель пропонує з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, тобто здійснюється особистіснозорієнтоване навчання;
●актуалізація опорних знань (на уроці математики 1-2 учні працюють індивідуально біля дошки, решта пишуть математичний диктант, потім перевіряють).
Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учнями одного й того ж завдання під керівництвом учителя (фронтальна бесіда, фронтальне опитування).
Групова робота - спосіб організації навчального заняття, під час якого ставиться певне завдання для групи школярів.
Групова робота передбачає, що:
●клас на занятті об’єднується в декілька груп для розв’язування конкретних навчальних завдань;
●кожна група отримує певне завдання та виконує його під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя;
●завдання планують так, щоб можна було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи;
●склад групи добирають таким чином, щоб із максимальною ефективністю могли реалізуватися можливості кожного члена групи. Для цього до груп включають школярів із різним рівнем інформованості (щоб вони мали можливість допомагати один одному) й ураховують соціально-психологічні фактори (не включають до однієї групи тих, хто негативно ставиться до когось із членів групи).
Форми групової роботи
Ланкові;
Парні;
Бригадні.
Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та усвідомлюють інформацію, обговорюють, здійснюють взаємоконтроль. Усі учні працюють над єдиним завданням. Наприклад: під час вивчення нового матеріалу вчитель пояснює тему, а потім учні в групах повторно розбирають її за питаннями, які запропонував педагог. Після цього проводять взаємоконтроль.
Парна робота. Учень демонструє іншому нову інформацію, що сприяє швидкому та якісному її засвоєнню через спілкування між школярами. Наприклад, таблиця похідних, правила тощо.
Бригадна робота передбачає формування тимчасових груп учнів для виконання певних навчальних завдань.
Розрізняють:
●кооперативно-групову (кожна група виконує частину спільного завдання);
●диференційовано-групову (кожна група виконує окреме завдання відповідно до рівня навчальних можливостей).
Колективна форма передбачає спілкування, взаємодію учнів
Під час колективної роботи:
●клас усвідомлює спільну мету, відповідальність за виконання завдань, запропонованих учителем;
●здійснюється розподіл функцій, обов’язків, які враховують інтереси, здібності кожного учня;
●переважає атмосфера співпраці й товариської допомоги;
●існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед класом.

2. Методи навчання математики – способи навчання математики
Слово «метод» грецького походження – «шлях дослідження, спосіб пізнання».
●Методи навчання - є способи роботи учителя та учнів, за допомогою яких досягається освоєння останніми знань, умінь та навиків, а також формування їх святогляду та розвитку пізнавальних сил.(М.А.Данілов, Б.П.Єсипов).
●Методи навчання - це способи взаємопов'язаної діяльності педагогів та учнів зі здійснення задач освіти, виховання та розвитку.(Ю.К.Бабанський).
●Методи навчання - система послідовних, взаємопо'вязаних дій учителя та учнів, що забезпечують засвоєння змісту освіти, розвитку розумових сил та здібностей учнів, оволодіння ними засобами саморозвитку та самонавчання. (Г.М. Коджаспірова).
●Методи навчання - це засоби навчальної роботи учителя та організації навчально-пізнавальної діяльності учнів щодо розв'язання різноманітних дидактичних задач, спрямованих на оволодіння навчальним матеріалом.
(І.Ф.Харламов).
Класифікація методів навчання
●За рівнем активності учнів (Є.Я.Голант)
Пасивні:
-розповідь;
                                                         -лекція;
-пояснення;
                                                     -екскурсія;
-демонстрація;
-спостереження.

Активні:
     - лабораторний метод;
- практичний метод;
                                                  - робота з книгою.

●За дидактичною метою (М.А. Данилов, Б.П. Єсіпов):
- методи набуття нових знань;
- методи формування умінь і навичок;
- методи використання завдань;
- методи закріплення та перевірки знань, умінь, навичок.
●За характером пізнавальної діяльності (І.Я.Лернер, М.Н.Скаткін):
- пояснювально-ілюстративні;
- репродуктивні;
- проблемного викладу;
- частково-пошукові (еврестічні);
- дослідницькі.

●За джерелом отримання інформації (М.М.Верзилін, Є.І.Перовський, Д.О.Лордкипанидзе):
Словесні:
- розповідь;
- пояснення;
                                                         - бесіда;
                                                     - дискусія;
                                                     - лекція;
                                                     - робота з книгою

Наочні:
          - наочні посібники;
                                                       - схеми;
                                                   - таблиці;
                                                   - малюнки;
                                                   - моделі;
                                                   - прилади;
                                                   - тзн;
                                                  - відеофільми
Практичні:
                                                       - вправи;
                                                   - лабораторні роботи;
                                                  - практичні роботи;
                                                  - досліди;
                                                  - написання творів;
                                                  - складання таблиць:
                                                  - виготовлення приладу

 Зміст і характер діяльності вчителя й учнів під час навчання, організованого за різними методами, суттєво відрізняються.
Так, пояснювально-ілюстративний метод навчання полягає в тому, що вчитель передає учням готову інформацію за допомогою різних засобів навчання, а учні сприймають, осмислюють і фіксують її в пам’яті. Роль учителя зводиться до організації сприйняття інформації або ж способів діяльності з її засвоєння. Повідомлення інформації вчителем забезпечується за допомогою усного та друкованого слова, наочних засобів навчання, практичного демонстрування способів діяльності.
Репродуктивний метод навчання використовують для формування вмінь і навичок учнів на рівні, що дозволяє застосувати їх в умовах, які раніше розглядалися, або трохи змінених. Учитель за допомогою системи завдань організовує діяльність учнів з неодноразового відтворення повідомлених знань або способів діяльності.
Використання репродуктивного методу необхідно дозувати, бо зловживання великою кількістю одноманітних завдань і вправ знижує інтерес до вивчення нового матеріалу, виключає можливість здійснювати пізнавальну діяльність учнів у зоні їх найближчого розвитку.
У процесі навчання репродуктивний метод найчастіше застосовують у поєднанні з пояснювально-ілюстративним.
Евристичний (частково-пошуковий) метод – це метод, за якого вчитель організовує участь учнів у виконанні окремих кроків пошуку розв’язання проблеми. Роль учителя полягає в конструюванні пізнавального завдання, розчленуванні його на окремі етапи, визначенні тих етапів, які учні виконуватимуть самостійно, тобто вчитель організовує самостійно-пізнавальну діяльність учнів. За одних умов учнів навчають бачити проблему, за других – будувати докази, за третіх – робити висновки з викладених або продемонстрованих фактів, за четвертих – висловлювати гіпотези, за п’ятих – складати план перевірки висловлюваних припущень та інше. Тобто організовують засвоєння досвіду творчої діяльності за елементами, оволодіння окремими етапами розв’язання проблемних задач. Однією з форм цього методу є евристична бесіда, яка потребує не тільки відтворення наявних знань, а й здійснення творчого пошуку нових.
Сутність дослідницького методу полягає в організації вчителем пошукової, творчої діяльності учнів з розв’язання нових проблем і проблемних ситуацій. Цей метод передбачає досконале засвоєння учнями досвіду творчої діяльності. Дослідження психологів показали, що участь учнів у частковому розв’язуванні творчих проблем не приводить до формуванні вмінь досліджувати й аналізувати цілісні задачі.
Цілісна задача передбачає вміння аналізувати її умову відповідно до поставлених вимог, перетворювати проблему на низку окремих проблем, складати план та етапи розв’язання проблеми, формулювати гіпотезу, перевіряти одержані результати теоретично й експериментально тощо.
Уся група продуктивних методів навчання (проблемний, евристичний, дослідницький) сприяє засвоєнню знань і вмінь учнями на рівні можливості їх творчого застосування. Роль учителя в реалізації цієї групи методів полягає у фасилітації ( «полегшенні» процесу самостійного виконання певних етапів пізнавальної діяльності).
3. Прийоми навчання
Методи навчання застосовують практично як сукупність одномоментних дій учителя - прийомів.
ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ – окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя або учнів, які розкривають або доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, що виражає певний метод. Наприклад, прийоми активізації розумової діяльності під час усного викладення знань (порівняння, зіставлення); прийом стимулювання, контролю, взаємоконтролю й самоконтролю поєднує такі прийоми: викладення інформації, активізація уваги та мислення, прийоми запам’ятовування, ілюстрування.
Методи навчання і методичні прийоми можуть мінятися місцями, замінювати один одного в конкретних педагогічних ситуаціях. Одні й ті самі методичні прийоми можуть бути застосовані в різних методах. І навпаки, один і той самий метод у різних учителів може поєднувати різні прийоми.
Таким чином, метод складається з низки прийомів, але не є їх простою сумою. Прийоми визначають своєрідність методів роботи вчителя й учнів, надають індивідуальний характер їх діяльності.

4. Приклади сучасних прийомів навчання

«Відстрочена відгадка»
За допомогою цього прийому на уроці створюють установку, за якої учні позитивно налаштовуються на сприйняття нових знань, а відстрочена відгадка стимулюватиме пізнавальну активність протягом усього уроку.
Змагання
Це прийом уведення в урок елементів гри. Він заснований на груповій діяльності учнів. Мета - навчити учнів самостійно організовувати власну навчальну діяльність, розв’язувати дидактичні завдання; формувати вміння виділяти головне, істотне; закріплювати спеціальні та загально навчальні знання, вміння та навички.
Гра «Так –ні»
Цю гру доцільно застосовувати під час закріплення нового матеріалу. Правила гри: уважно слухати голос учителя, який читає запитання тільки один раз, перепитувати не можна. Під час читання необхідно записати відповіді «так» чи «ні».
«Спіймай помилку»
Один із прийомів, який привчає дітей миттєво реагувати на помилки. Учнів заздалегідь попереджають про те, що, пояснюючи матеріал, учитель навмисно припускається помилок. Також домовляються про умовний знак, яким користуватимуться учні, аби звернути увагу на знайдену помилку. Учитель пропонує учням підготувати домашнє завдання у формі невеличкого оповідання на певну тему, у якому навмисно припущено не менше ніж п’ять помилок. На уроці учень читає перед класом свій твір, а завдання слухачів – знайти помилки.
«Шпаргалки»
Учитель пропонує учням прочитати текст. Необхідно передати його зміст за допомогою рисунків, умовних позначень або схем. Ці шпаргалки (підписані) учні віддають учителеві. За бажанням учні підходять до вчителя і витягують шпаргалку. За цією шпаргалкою потрібно відтворити текст. Визначають найкращі шпаргалки та доповідачів.
«М’яч зі словами»
Один із прийомів опрацьовування термінології. Кидаючи м’яч, учитель (або учні) називає термін, а той, до кого м’яч потрапив, надає стисле пояснення, про що йдеться.
Гра «Світлофор»
Учитель формулює вголос 12 тверджень, частина з яких містить помилки. Після кожного речення учні піднімають зелені (погоджуються), червоні (не погоджуються), жовті (можуть доповнити) жетони. Учні, які підняли жетон кольору, що відповідає правильній відповіді, ставлять собі 1 бал. За 12 набраних балів отримують оцінку «12».
«Здивуй»
Один із прийомів роботи на уроках, які надають можливість активізувати пізнавальну активність учнів. Учитель знаходить такий кут зору, щоб навіть повсякденне стало дивовижним.

ЛІТЕРАТУРА
1. Форми організації навчальної діяльності на уроці. Методи, прийоми навчання / Автор - упорядник Т.В. Свєтлова. Математика в школах України. – 2012. - №28 -с.6-11.


2.Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій /Автор-укладач Н.П.Наволокова. - Х: Вид.група «Основа»,2009.



Методи стимулювання навчальної діяльності учнів у процесі навчання
Будь-яка діяльність здійснюється більш ефективно і забезпечує якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання діяти активно, сповна, переборюючи неминучі труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просуваючись до визначеної мети. З мотивацією діяльності тісно пов'язано її стимулювання. Стимулювати — означає спонукати, давати поштовх, імпульс думки, почуття і дії. З метою підвищення і зміцнення впливу на особистість школяра тих чи інших факторів використовуються різноманітні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальні ігри, заохочення, покарання та ін.
Змагання в педагогічному процесі організується вчителем з урахуванням того соціально-психологічного факту, що дітям, підліткам і юнакам властиве прагнення до самоутвердження, здорового суперництва, пріоритету, першості. Залучення учнів до боротьби за досягнення найкращих результатів у навчанні, праці І громадській діяльності спонукає відстаючих підтягуватися до рівня передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, новаторських починів, відповідальності.
Нині змагання з конкретних показників успішності не проводиться. Однак, повністю усунути змагання з найважливіших галузей життя й діяльності школярів було б невірно. Змагання приносить користь, якщо воно організовано правильно і ведеться за добросовісне ставлення до навчання. Особливо доцільним є змагання в початкових класах, коли визначаються такі обов'язки: завжди виконувати домашні завдання, працювати старанно, не мати зауважень на уроці, мати охайні зошити, щоденники, виконувати режим дня, читати додаткову літературу.
Змагання може бути колективним та індивідуальним, розрахованим на тривалий термін і епізодичним. У процесі його організації і проведення дотримуються традиційних принципів: гласність, конкретність показників, порівняння результатів, можливість практичного використання передового досвіду.
Дієвість змагання підвищується при розумному насиченні як навчальної, так і поза-навчальної діяльності ситуаціями переживання успіху, пов'язаними з позитивними емоційними переживаннями. Таких ситуацій особливо потребують учні, що відчувають певні утруднення в навчанні. У зв'язку з цим необхідно добирати такі завдання, з якими учні цієї категорії могли б впоратися без особливих утруднень, а потім переходити до більш складних вправ. Надійним шляхом створення ситуації успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності й характеру допомоги учням. У цьому випадку повинні бути і словесні заохочення, підбадьорювання учня, що викликатимуть у нього впевненість у своїх силах, намагання відповідати оцінці вчителя.
Пізнавальні ігри з урахуванням віку широко використовують у початкових класах. Вони передбачають ситуації переживання успіху, оскільки також спрямовані на створення ситуацій, але ігрових, які, як і попередні, викликають яскраві емоційні переживання.
Заохочення – спосіб вираження громадської позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня колективу. Стимулююча роль заохочення визначається тим, що в ньому міститься суспільне визнання того образу дій, який вибрано й реалізується учнями у житті. Переживаючи почуття задоволення, учень відчуває піднесення бадьорості й енергії, впевненості у власних силах І подальший рух вперед.
Виховне значення заохочення зростає, якщо воно містить у собі оцінку не лише результату, але мотиву і способів діяльності. Необхідно привчати дітей цінувати, перш за все, сам факт схвалення, а не його престижне значення. Погано, якщо учень очікує нагороди за найменший успіх. Заохочення особливо необхідні дітям несміливим, невпевненим. Заохочення частіше доводиться використовувати в роботі з молодшими школярами і підлітками, які особливо чутливі до оцінок їхніх вчинків і поведінки в цілому. Учителю необхідно потурбуватися про те, щоб не з'явились учні захвалені і позбавлені громадської уваги.
Ефективність виховного впливу заохочення залежить від того, наскільки воно об'єктивне і знаходить підтримку в громадській думці колективу.
Покарання – це такий вплив на особистість школяра, який виражає осуд (засудження) дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і змушують учнів неухильно дотримуватися їх. Покарання коригує поведінку дитини, дозволяє їй ясно зрозуміти, де і в чому вона помилилась, викликає почуття незадоволення, дискомфорту, сорому. Цей стан породжує в школяра потребу зміни своєї поведінки. Але покарання ні в якому разі не повинно причиняти дитині страждань - ні фізичних, ні моральних.
Засобами методу покарання є: зауваження вчителя, виклик на педраду школи, переведення в паралельний клас чи іншу школу.
Уміле використання покарань вимагає від учителя педагогічного такту і певної майстерності. Всяке покарання повинно супроводжуватися аналізом причин і умов, що сприяли тому чи іншому вчинку учня. Не варто використовувати колективні покарання, а також зловживати карами.
Мотиви обов'язку і відповідальності школярів у навчанні дозволяють переборювати неминучі труднощі, відчувати радість, почуття задоволення від переборення труднощів у навчанні.
Мотиви обов'язку і відповідальності формуються на основі використання цілої групи методів і прийомів:роз'яснення школярам суспільної та індивідуальної значимості навчання; пред'явлення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку як школярів; привчання їх до виконання вимог; заохочення за успішне, добросовісне виконання своїх обов'язків; оперативного контролю за виконанням вимог і в необхідних випадках відзначення недоліків, засудження, з тим, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання. Методи і прийоми формування обов'язку й відповідальності у навчанні ґрунтуються на методах виховання школярів, що підкреслює єдність процесів навчання й виховання.
Роз'яснення суспільної значимості навчання. Переконання школярів у суспільній значимості навчання передбачає розкриття ролі науки в розвитку всього суспільства. Показ учням на переконливих прикладах того, що зростання загальноосвітнього світогляду значно підвищує продуктивність праці, створюються можливості для широкого раціоналізаторства і винахідництва, для механізації і автоматизації виробництва і на цій основі полегшення трудових процесів, що використання результатів науки обумовлюють революційні зміни на виробництві — все це важливі елементи формування розуміння суспільної значимості праці. Розповіді, бесіди, лекції в цьому випадку набувають характеру методів стимулювання обов'язку в навчанні.
Роз'яснення індивідуальної значимості навчання. У цій справі вчителі відчувають особливі труднощі. Якщо школярі ще розуміють значення засвоєння навчальних предметів близьких до профілю очікуваної спеціальності, то значимість засвоєння інших предметів їм все ж доводиться роз'яснювати. Наприклад, коли учні вибирають технічний профіль спеціалізації, їм доводиться роз'яснювати роль і значення гуманітарного циклу предметів, які сприяють формуванню культурного світогляду. Відсутність культурного і морального світогляду нерідко обумовлює дискомфорт особистості в суспільному середовищі. Учнів потрібно переконувати і в необхідності вивчення циклу суспільних наук, які створюють умови для успішної участі в суспільно-політичному житті країни.
Пред'явлення навчальних вимог. Цей метод визначається правилами поведінки, критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку, Статутом школи. Необхідно мати на увазі, що стимулювання почуттів обов'язку і відповідальності в навчанні повинно поєднуватися з методами привчання школярів до виконання навчальної роботи, навчальних вимог, бо відсутність таких навичок може викликати відставання школярів у навчанні, а відповідно й порушення дисципліни. Велику роль тут відіграє приклад інших учнів і самого вчителя.


Методи формування відповідальності та обов'язковості учнів на уроці
Методи стимулювання навчальної діяльності учнів спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню навчальною інформацією.
До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні.
Методи формування пізнавальних інтересів
Ефективність навчальної діяльності учнів залежить від прояву пізнавальних інтересів, які спрямовують особистість на відповідну пізнавальну діяльність, ознайомлення з новими фактами. Ці пізнавальні інтереси піддаються стимулюванню різноманітними методами.
Метод навчальної дискусії
Ґрунтується цей метод на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, вчить самостійно мислити, розвиває вміння практичного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Навчальна дискусія використовується під час спільного розв'язання проблеми класом або групою учнів, її мета - обговорення наукових положень, даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами ширшими, ніж матеріал підручника. Як метод формування інтересу до знань, вона покликана не лише дати учням нові знання, а й створити емоційно насичену атмосферу, яка б сприяла глибокому проникненню їх в істину, отриманню від цього позитивних емоцій. Під час дискусії учні взаємно збагачуються навчальною інформацією. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення "прогалин", інші - відчувають задоволення від того, що знають більше за інших, і прагнуть утриматися на такому рівні.
Навчальна дискусія створює оптимальні умови для попередження можливих помилкових тлумачень, для підвищеної активності учнів і міцності засвоєння ними матеріалу. Вона вчить прийомів аргументування, наукового доведення. Участь у дискусії виховує в учнів уміння активно обстоювати власну точку зору, критично ставитися до чужих і власних суджень. Цей метод дає бажаний результат, якщо навчальний процес відбувається в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловлюватися, не боячись осуду, скептицизму тощо.
Метод забезпечення успіху в навчанні
Цей метод передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Ефективний він у роботі з учнями, які мають проблеми з навчанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, доки він наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує  усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Уважно спостерігаючи за навчальною діяльністю кожного учня, вчитель може своєчасно прийти на допомогу тому, кому вона потрібна. Так запобігають появі прогалин у знаннях окремих учнів і водночас усувають причини незадоволення й небажання вчитися. Забезпечення успіху в навчанні ефективніше, коли в учнів зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності.
Метод пізнавальних ігор
Пізнавальною грою є спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.
Ігровий метод навчання визначає цілеспрямований вплив на зміст освіти, що підлягає засвоєнню, характер взаємодії вчителя й учнів, передбачає вид навчальної діяльності.
Для ігрових методів характерні особливості, що відрізняють їх від традиційних: наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності; активізація мислення й поведінки учня; високий ступінь задіяності у навчальному процесі; обов'язковість взаємодії учнів між собою та вчителем або навчальним матеріалом; посилення емоційності і творчий характер заняття; самостійність у прийнятті рішення; прагнення набути вміння і навички за відносно короткий термін.
Метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу
Полягає цей метод у використанні цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадки, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу
Він передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збагачує свої знання, свій словниковий запас, свою особистість, він цінуватиме кожну годину перебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою.
Метод опори на життєвий досвід учнів
У повсякденному житті за межами школи учні спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть ґрунтуватися на певних закономірностях, з якими вони знайомляться під час вивчення шкільних предметів. Наприклад, спостерігаючи за зведенням будівлі, вони бачать, як за допомогою важелів пересувають важкі предмети, як подають на висоту цеглу або розчин за допомогою простого пристрою, не підозрюючи, що ці механізми діють на основі певних принципів (принцип дії важеля, принцип дії рухомого і нерухомого блоків). "Відкриття" на уроці наукових основ перебігу процесів, які учні спостерігали в житті чи самі брали в них участь, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, що оточують їх у житті. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.

Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні
Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби - вказівні на недоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують залученням слабших учнів до повторного виконання зразків роботи (варіантів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учневі розв'язати виконану вже задачу раціональнішим способом або задачу, розв'язану сильним учнем, повторити оригінальне обґрунтування історичного явища та ін.); закріпленням усталених способів діяльності (постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами багаторазових відповідей на одне й те саме запитання, кооперуванням, порівнянням).



Ознаки відставання — початок неуспішності учнів
1.      Учень не може сказати, в чому складність задачі, спланува­ти її розв'язання, знайти розв'язок самостійно, вказати, що нове от­римав у результаті її розв'язання. Учень не може відповісти на запи­тання до тексту, сказати, про що нове він із нього дізнався. Ці оз­наки можна виявити під час роз­в'язання задач, читання текстів і слухання пояснень учителя.
2.      Учень не ставить запитань відносно досліджуваного, не ро­бить спроб знайти відповідь і не читає додаткових джерел. Ці оз­наки проявляються під час роз­в'язання задач, сприйняття текстів, у ті моменти, коли вчитель реко­мендує літературу для читання.
3.      Учень неактивний і неуважний в ті моменти уроку, коли здійснюється пошук, коли по­трібно напружити думку, подола­ти труднощі. Ці ознаки можна по­мітити під час розв'язання задач, сприйняття пояснень учителя, в ситуації вибору за бажанням зав­дання для самостійної роботи.
4.      Учень не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіх і не­вдачі, не може оцінити свою ро­боту, не контролює себе.
5.      Учень не може пояснити мету виконуваної ним вправи, ска­зати, на яке правило дано вправу, не дотримується вказівок прави­ла, пропускає дії, плутає їх поря­док, не може перевірити отримані результати й хід роботи. Ці озна­ки виявляють під час виконання вправ, а також дій у складнішій діяльності.
6.      Учень не може відтворити визначення понять, формул, дове­день, не може, викладаючи си­стему понять, відійти від готового тексту; не розуміє тексту, побудо­ваного на вивченій системі понять. Ці ознаки виявляють, коли учень ставить відповідні запитання.
У даному випадку вказано не ті ознаки, за якими роблять ви­сновки про учня, а ті, що сигналі­зують про те, на якого учня й на які його дії треба звернути увагу під час навчання, для того щоб за­побігти неуспішності.

Основні способи виявлення відставань учнів
спостереження за реакцією учнів на труднощі в роботі, на ус­піхи та невдачі; 
запитання вчителя та його ви­моги сформулювати те чи інше твердження;
навчальні самостійні робо­ти в класі. Під час проведення са­мостійних робіт учитель отримує матеріал для того, щоб зробити висновок як про результати діяль­ності, так і про її перебіг. Він спо­стерігає за роботою учнів, вислу­ховує та відповідає на їхні запи­тання, іноді допомагає.


Основні причини неуспішності учнів
Наявність прогалин у фак­тичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, що недадуть змоги охарактеризувати важливі елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також виконати необхідні практичні дії.
Наявність прогалин у навич­ках навчально-пізнавальної діяль­ності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може завідведений час опанувати необхід­ний обсяг знань, умінь та навичок.
Недостатній рівень розвит­ку та вихованості особистісних якостей, що не дають змоги учневі виявляти самостійність, наполег­ливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.



Оптимальна система заходів
для надання допомоги школяру, який не встигає
1.  Допомога в плануванні на­вчальної діяльності (планування повторення та виконання мініму­
му вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної діяль­ності щодо аналізу та випрален­ня типових помилок тощо).
2.  Додаткове інструктування під час навчальної діяльності.
3.  Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій успіху, спонукання до ак­тивної роботи тощо).
4.  Контроль за навчальною діяльністю (часте опитування учня, перевірка всіх домашніх завдань, активізація самоконтролю а_навчальній діяльності тощо).
5.  Різні форми взаємодопо­моги.
6.  Додаткові заняття вчителя з учнем.

Заходи щодо запобігання неуспішності учня
1.      Всебічне підвищення ефек­тивності кожного уроку.
2.      Формування пізнавального інтересу до навчання та позитив­них мотивів.
3.      Індивідуальний підхід до учня.
4.      Спеціальна система до­машніх завдань.
5.      Посилення роботи з батьками.
6.      Залучення учнівського акти­ву до боротьби за підвищення відповідальності учня за навчання.


Система роботи з формування позитивного ставлення невстигаючих школярів до навчання

Ставлення, що формується
1-й етап
2-йетап
3-й етап
4-й етап
Ставлення до змісту навчального матеріалу
Найлегший цікавий матеріал незалежновід його важливості, значущості
Цікавий матеріал, що стосується суті досліджуваного
Важливий, але непривабливий матеріал
Ставлення до процесу навчання (засвоєння знань)
Діє вчитель, учень тільки сприймає
Головним залишаєть­ся вчитель, учень бере участь в окре­мих ланках процесу
Головним стає учень, учитель бере участь в окремих ланках процесу
Учень діє самостійно
Ставлення до себе, своїх сил
Заохочення успіхів унавчанні, що не потребує зусиль
Заохочення успіху в роботі, що потребує певних зусиль
Заохочення успіху в роботі, що потребує
значних зусиль
Ставлення до вчителя (колективу)
Актуалізована об'єктивність, нейтраліст
Привітність, уваж­ність, особиста при­вабливість, допо­мога, співчуття
Доброзичливе ставлення, допомога учню
Профілактика неуспішності
Етапи уроку
Акценти в навчанні
1. У процесі контролю за підготовленістю учнів
Спеціально контролювати засвоєння питань, що зазвичай викликають в учнів найбільше утруднень. Ретельно аналізувати і систематизувати помилки, яких припускаються учні в усних відповідях, письмових роботах; з'ясувати типові для класу й зосереджувати увагу на їх виправленні. Контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. По закінченні поділу теми або розділу узагальнювати підсумки засвоєння школярами основних понять, законів, правил, умінь і навичок, виявити причини відставання.
2. Під часвикладаня 
нового матеріалу
Обов'язково перевіряти під час уроку ступінь розуміння учнями основних елементів матеріалу. Стимулювати запитання з боку учнів у разі утруднень під час засвоєння навчального матеріалу. Застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань. Забезпечувати великий вибір методів навчання, що дають змогу всім учням активно засвоювати матеріал.
Під час самостійної роботи учнів на уроці
Добирати до самостійної роботи завдання з найважливіших, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншою кількістю вправ, але поданих системно, досягти більшого ефекту. Включати до самостійної роботи вправи на виправлення помилок, допущених у відповідях і в письмових роботах. Інструктувати про порядок виконання роботи. Стимулювати постановку запитань до вчителя в разі утруднень у самостійній роботі. Допомагати учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність. Вчити планувати роботу, виконуючи її в належному темпі, та здійснювати контроль за роботою.
4. Під час організації самостійної роботи поза класом
Забезпечити у виконанні домашньої роботи повторення вивченого, концентруючи увагу на найважливіших елементах програми, які зазвичай викликають найбільше утруднення. Систематично давати домашнє завдання на роботу над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт,перевіряти ступінь розуміння цих інструкцій школярами, які не встигають. Погодити обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, окрім перевантаження, особливо учнів, які погано встигають.

Надання допомоги невстигаючому учню на уроці
Етапи уроку
Види допомоги в навчанні
1. У процесі контролю за підготовленістю учнів
Створення доброзичливої атмосфери під час опитування. Зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки. Пропонування учням орієнтовного плану відповіді. Дозвіл користуватися наочним приладдям, що допомагає з'ясувати суть явища. Стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою
2. Під час викладу нового матеріалу
Вживання заходів підтримки інтересу до тих, хто погано встигає, за допомогою запитань, що з'ясовують ступінь розуміння ними навчального матеріалу.
Залучення їх як помічників у підготовці приладів, дослідів тощо.
Залучення до висловлення пропозиції в разі проблемного навчання, до висновків та
узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем.
3. Під час самостійної роботи на уроці
Поділ завдань на дози, етапи, виокремлення зі складних завдань низки простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше.
Нагадування прийому та способу виконання завдання.
Вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило.
Посилання на правила та властивості, необхідні для розв'язання задач і виконання вправ.
Інструктування щодо раціональних шляхів виконання завдань, вимог до їхнього
оформлення.
Стимулювання самостійних дій учнів, які погано встигають.
Ретельніший контроль за їхньою діяльністю, вказування на помилки, перевірка, виправлення.
4. Під час організації самостійної роботи
Вибір для груп учнів, що погано встигають, найраціональнішої системи вправ, а не
механічне збільшення їх кількості.
Докладніше пояснення послідовності виконання завдання.
Попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток з
орієнтовним планом дій








Організація та види самостійної роботи
на уроках математики та в позаурочний час
Серед методів, які спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності учнів, важлива роль належить самостійній роботі.
Термін  самостійна   робота   вживають у різних значеннях. Часто так називають окремі уроки, присвячені самостійному розв'язуванню задач, які дуже схожі на контрольні роботи. Але це тільки один з видів самостій­ної роботи, причому не основний.
У термін «самостійна робота» ми вкладаємо значно ширший зміст, відноситимемо сюди і самостійне вивчення теорії за підруч­ником, і самостійне доведення теорем, і самостійне розв'язування задач, виконання різних завдань: тестів, математичних диктантів, лабораторних робіт, практикумів, семінарів, розгадування вікторин, участь в КВК, математичних олімпіадах, конкурсах, турнірах, круглих столах, дискусіях, проектах, МАН, ЗНО і ДПА. Самостійну роботу учнів слід розглядати як метод навчання, як освітню технологію.
Навчатись можна не тільки з слів учителя, не тільки під час ко­лективного розв'язування задач і вправ, а й самостійно. В умовах звичайної загальноосвітньої школи корисно час від часу пропонувати учням різні види самостійної роботи.
Працюючи самостійно, учні, як правило, глибше вдумуються в зміст опрацьованого матеріалу, краще зосереджують свою увагу, ніж це звичайно буває при поясненнях учителя або розповідях учнів. Тому знання, уміння і навички, набуті учнями в ре­зультаті добре організованої самостійної роботи, бувають  міцнішими і ґрунтовнішими. Крім   того, у процесі самостійної роботи в   учнів виховується  наполегливість,   увага,  витримка та  інші корисні якості.

Самостійне вивчення теорії за підручником
Одним з видів самостійної роботи  учнів з математики в класі є самостійнє вивчення теорії за підручником.
Пропонувати учням самостійно опрацьовувати за підручником теоретичний матеріал треба хоча б три-чотири рази за семестр (залеж­но від того, як вони вміють працювати з книгою). Основна мета таких завдань — навчити учнів читати математичний текст, інакше кажучи, навчити їх учитися.
Які особливості математичного тексту? Чим відрізняється він, наприклад, від тексту художніх, історичних книг?
По-перше, наявністю багатьох математичних понять, термінів, формул, символів. Коли учень не знає хоч якого-небудь терміна чи символу, що є в тексті, він не зможе його зрозуміти.
По-друге, наявністю різних схематичних рисунків, тісно пов'язаних з текстом. На них треба дивитися паралельно з читанням тексту; читати доводиться не абзацами і навіть не реченнями, а частинами речень.
 По-третє, наявністю багатьох   шрифтів:   курсив,   розрядка,   петит,   якими виділяють означення, теореми, правила,   примітки. 
По-четверте, стилем викладу, чіткістю, лаконічністю, строгістю. Читання мате­матичної  книги потребує максимальної уваги,   міцного   знання всього попереднього матеріалу. У математичному тексті на кожно­му кроці доводиться зустрічатися з різними посиланнями на на­ведені раніше теореми, означення, задачі, аксіоми. Читати мате­матичну книгу треба з олівцем у руках. Уміння  читати математичний   текст   виробляється поступово. Щоб навчити учнів працювати над математичним підручником, треба відвести кілька спеціальних уроків у V і VІ класах (а якщо  потрібно, то й у старших). Можна запропонувати учням такі правила роботи над матема­тичною книгою:
1.                       Математична книга — не роман; читай її з олівцем у руках.
2.                       Читаючи, не поспішай, намагайся зрозуміти кожну фразу і кожен абзац.
3.                       Особливу увагу зверни на означення і теореми, зрозумій роль кожного слова в їх формулюваннях.
4.                       Читаючи доведення теореми, з'ясуй, що дано і що треба до­вести. Спочатку спробуй довести її самостійно.
5.                       Якщо читаєш про властивості геометричних фігур, уяви їх, намалюй, використай предмети, що тебе оточують.
6.                       Ти закінчив читати параграф. Не поспішай братись за іншу роботу. Продумай, про що йшлося в цьому параграфі, найважли­віше намагайся запам'ятати.
Самостійну роботу обов'язково треба перевіряти. Бажано зауважити учням, що відповідати можна не завжди у такій самій послідовності, як у підручнику. Коли учень змінює послідовність, змінює приклади,— це навіть   краще,   ніж   він   розповідатиме точно   за підручником.
У  процесі самостійної роботи учнів з підручником часто відбувається процес злиття навчання з вивченням.
Завдання вчителя полягає в такій організації самостійної роботи учнів, при якій на основі засвоєної з підручників інформації  учні могли б на практиці застосовувати набуті знання, тобто дати свої формулювання означень, теорем, запропонувати інші способи доведення теорем і розв’язування задач. З цією метою доцільно майже на кожному уроці практикувати виконання самостійних завдань тренувального характеру, враховуючи рівень знань кожного учня.

Самостійне розв’язування задач
Самостійне розв'язування задач у школі можна
 організовувати по-різному. У деяких випадках
 на   це   корисно   відводити   цілі   уроки,   особливо в старших класах при розв'язуванні громіздких задач і перед конт­рольними  роботами,  щоб  з'ясувати,   чи  можуть  учні  впоратися  з наміченими для контрольної роботи завданнями. їх можна оцінювати (всі або деякі). Під час такої самостійної роботи бажано бути серед учнів, допомагати деяким, робити зауваження для всіх. Цим і відрізняється така самостійна робота від контрольної.
Проте для самостійних робіт зручніше відводити тільки частини уроків — 15—20 хв. Учитель на  уроці  може  пояснити  матеріал, дати  завдання, розв'язати  кілька прикладів колективно,  а потім запропонувати кілька вправ до кінця уроку розв'язати самостійно. Такі роботи можна оцінювати.


Відшукання учнем своїх доведень і способів розв’язання
Добре,  коли  учень  уміє самостійно читати  математичну   книгу,   розв'язувати   задачі   відомих  типів. Але ще краще, коли він намагається знаходити свої доведення,  свої  способи   розв’язування задач, пропонує свої формулювання означень, тео­рем і т. д. Завдання вчителя — заохочувати і підтримувати такі прагнення. Це один з видів самостійної роботи; можна навіть ска­зати, що це найвища форма самостійної роботи учнів. Спостережен­ня показують, що такі учні, які намагаються давати свої доведен­ня і розв'язання задач, є в кожному класі, і тільки від учителя залежить, як культивується в класі така форма самостійної роботи.

Позакласне читання з математики
Великим резервом розширення математичних знань учнів, навичок роботи з книгою і, що не менш важливо, вироблення навичок самоосвіти, може стати бібліотека науково – популярної літератури з математики і її позакласне читання.
При організації позакласного читання вчитель повинен звернути особливу увагу на те, що математична книга, навіть науково - популярна, надзвичайно вимоглива. Робота з нею – це справжня праця розуму, розвиток уявлення, фантазії, пам’яті. Учням доцільно пропонувати і підготувати проект, доповідь, анотацію статті, ознайомитись з новим методом розв’язування задачі .

Форми проведення самостійної роботи на уроках математики

Урок-лабораторна робота
Лабораторні роботи дають, можливість учням більш повно і свідомо з'ясувати математичні залежності між величинами, знаходити певні закономірності, удосконалити навички вимірювань і обчислень, ро­боти з таблицями, графіками, діаграмами тощо.
Основним етапам лабораторних робіт є:
Самостійне виконання учнями (кожним, парами, по варіантах, групами) роботи. Можна провести лабораторні роботи при вивченні тем: „Пряма призма”, „Піраміда”, „Довжина кола”, „Геометричні побудови”,  „Наближені обчислення”.
Урок – практикум
Так називають уроки розв'язування задач із однією чи кількох логічно пов'язаних тем. Основний час на практикумах відводиться на кероване самостійне розв'язування задач. Керівництво роботою може здійснюва­тись як вчителем, так і за допомогою дидактичних матеріалів.
Урок-залік
Найчастіше використовують семінари, на яких узагальнюють та систематизують знання, уміння й навички учнів з великої теми чи кількох тем. План підготовки до семінару вчителю слід  повідомити  на початку вивчен­ня теми.
У планах підготовки більшості семінарів доцільно передбачити такі завдання: знати (означення, теореми, алгоритми); вміти (доводити теореми, розв'язувати конкретні задачі); підготувати реферати; виготови­ти таблиці, моделі; підібрати і розв 'язати задачі практичного характе­ру тощо.
Семінарське заняття з математики має передбачати обов'язкову самоосвітню діяльність кожного учня і колективне обговорення й оцінку її результатів.

Урок-гра
До уроку-заліку учні готуються протягом вивчення всієї теми. На по­чатку вивчення теми вчитель може помістити на стенді "Вивчаємо тему" список запитань, типових вправ обов'язкового рівня, що відповідають початковому та середньому рівням навчальних досягнень учнів, та задач підвищеної складності, що відповідають достатньому та високому рівням засвоєння матеріалу.

Математичний диктант
Математичний диктант – одна з ефективних форм організації самостійної роботи учнів. Це короткочасні письмові контрольні роботи, під час яких учні, сприймаючи завдання на слух (повністю чи частково), виконують його письмово або записують лише результат.
Математичні диктанти бувають навчаючі і контролюючі.
Систематичне використання математичних диктантів дає надійну інформацію про рівень засвоєння нового матеріалу підвищує математичну культуру учнів сприяє розвитку їх мови.

Тести для самостійної роботи та контролю знань
Тести призначаються для організації самостійної роботи учнів, спрямованої на повторення курсу математики і підготовку до навчання у відповідних класах. Тести можуть використовуватися для моніторингового дослідження рівня математичної підготовки учнів, а також для вивчення їхнього математичного розвитку. Проведення вимірювань наприкінці і на початку навчального року є ефективним засобом контролю за динамікою стану математичної підготовки колективу в цілому і кожного учня зокрема. Ефективна організація самостійної роботи учня – одна з головних умов досягнення учнем успіхів у навчанні.
Тести  використовуються під час ЗНО, ДПА.
Специфікою тестової форми перевірки якості знань є досить великий обсяг завдань, що потрібно ви­конати за обмежений проміжок часу самостійно учневі.

Контрольні роботи
Контрольні роботи проводяться для виявлення рівня знань учнів в письмовій формі, яку учні самостійно виконують цілий урок, або 15-20 хв. приблизно два рази на місяць, у старших класах – раз на місяць.
На контрольних роботах учням пропонують розв’язувати задачі або приклади і включають теоретичні питання, доведення теорем, виведення формул тощо. Контрольні роботи дають  у кількох варіантах, або кожному індивідуальну контрольну роботу. Крім обов’язкової частини, можна включати у контрольну роботу і необов’язкову, щоб учень, який виконав завдання не залишився без роботи.




Форми проведення позакласної самостійної роботи
Проектна технологія
Проектна робота - вид роботи (переважно в групах), метою якої є підготовка кінцевого продукту. Мета цього виду роботи - дати учню можливість виконати незалежну(самостійну роботу) роботу, побудовану на знанні матеріалу та уміннях і навичках, здобутих упродовж певного періоду вивчення теми. Проектні роботи ідеальні для різнорівневих груп, оскільки кожне завдання може бути виконане учнями, що мають різний рівень підготовки. У процесі проектної діяльності учні реально спілкуються між собою і з навколишнім світом. Метод проекту – це метод пошуку, тобто така організація навчання, при якій учні набувають знань в процесі планування та виконання практичних завдань – проектів. Проект дає можливість тісно поєднати теорію з практикою.
Метод проектів дозволяє вчителю надати пріоритет різним видам самостійної діяльності учнів.
Участь школярів в МАН
Підготовка науково-дослідницьких робіт учнів — членів та кандидатів у члени МАН України має на меті якісне оновлення змісту позашкільної освіти учнів, створення системи пошуку і підтримки об­дарованої молоді для формування наукової еліти.
Написання і подальший захист науково - дослідницьких робіт спрямовані на     реалізацію внутрішніх потреб дітей і підлітків у професій­ному самовизначенні, задоволення їхніх запитів у розкритті здібнос­тей та інтересів.

Математичні олімпіади
Метою популяризації математичних ідей та підтримки талановитих школярів, розвиток їх інтелектуальних здібностей є проведення математичних олімпіад, конкурсів „Кенгуру”,  турнірів (ТЮМів), на яких проявляються творчі здібності школярів і які вимагають від учня самостійного розв’язання різних завдань, тестів, і т.д. Для учнів олімпіада є способом перевірки і утвердження свого покликання і одним з видів самостійної роботи.


Домашня робота
Домашня робота - це  теж самостійна робота учня. У домашній (самостійній) роботі учень має навчитись виконувати всі операції, які він спочатку виконував під керівництвом учителя, а тепер має повторити їх стосовно себе (ставити мету, планувати, контролювати, оцінювати).
Вико­нання домашніх завдань сприяє закріпленню і поглибленню поданого на уроці нового матеріалу, допомагає виробити  навички, дисци­плінує  учнів,  привчає їх працювати систематично і самостійно, функція домашньої роботи – навчити дітей вчитися.
   Окремим учням можна давати індивідуальні   домашні завдання; сильнішим доцільно запропонувати кілька важчих за­дач, а слабкішим — легші вправи. Іноді домашні роботи можуть бути і достроковими і виконуватися на заліковий урок. Учитель повинен стежити і за тим, чи справді самостійно   виконують учні домашні завдання.

Дидактичні вимоги до системи самостійних робіт
Під системою самостійних робіт розуміють сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених видів робіт, які логічно випливають одна з одної та підкоряються загальним завданням освітнього процесу.
Кожна система повинна відповідати визначеним вимогам або принципам. Під час побудови системи самостійних робіт необхідно також дотримуватись певних дидактичних вимог.
1. Система самостійних робіт має сприяти розв’язанню основних дидактичних задач – набуттю учнями глибоких і міцних знань, розвитку в них пізнавальних здібностей, формуванню вмінь самостійно набувати знання, використанню їх на практиці.
2. Система має відповідати основним принципам дидактики, і перш за все принципам доступності та систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомості й творчої активності, принципу навчання на високому науковому рівні.
3. Роботи, які належать до системи, мають бути різноманітними за метою навчання та змістом, щоб забезпечувати формування в учнів запланованого переліку навчальних умінь і навичок.
4. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна бути такою, щоби виконання одних видів робіт було логічно пов’язане з іншими, а також готувало учнів до виконання наступних. Успіх розв’язання цієї задачі залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, а й від того, як він розуміє значення й місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх мислення.
Розробка системи самостійних робіт є необхідною умовою для систематичної, цілеспрямованої організації самостійної діяльності на уроках. Але наявність лише одного системного підходу не визначає успіху роботи вчителя з формування в учнів знань, умінь і навичок. Для цього ще треба знати основні принципи, керуючись якими, можна забезпечити ефективність самостійних робіт, а також методику керівництва їх різними видами.

Принципи керівництва  і особливості самостійної  роботи
Принципи до керівництва самостійною роботою має певні особливості.
1.           Самостійна робота повинна мати цілеспрямований характер. Це досягається чітким формулюванням мети роботи. Завдання вчителя полягає в тому, щоб знайти таку форму завдання, яка викликала б у школярів інтерес до роботи та бажання виконувати її якомога краще. Учні повинні усвідомлювати, у чому полягає їх завдання та яким чином буде перевірятись його виконання. Недооцінка вимог веде до того, що учні, не розуміючи мети роботи, роблять не те, що потрібно, і змушені в ході її виконання багато разів звертатись до вчителя
2.           Самостійна робота повинна бути справді самостійною та змушувати учня при її виконанні працювати з напруженням. Але не треба перебільшувати зміст і обсяг самостійної роботи, що пропонується учню на кожному етапі навчання. Вона має бути посильною, а самі учні – підготовленими до виконання самостійної роботи теоретично та практично.
3.           Спочатку треба сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьому випадку вчитель має демонструвати на прикладах прийоми виконання самостійної роботи, супроводжувати їх чіткими поясненнями та записами на дошці.
4.           Самостійна робота, яка виконується учнями після демонстрації прийомів учителем, носить характер наслідування. Вона не розвиває самостійності в цілому, але має важливе значення для формування найбільш важливих навичок і вмінь, більш високої форми самостійності, при якій учні здатні розробляти та застосовувати свої методи розв’язування задач навчального чи виробничого характеру.
5.           Для самостійної роботи треба пропонувати такі завдання, виконання яких не буде шаблонним, вимагатиме застосування знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприятиме формуванню ініціативи та пізнавальних здібностей учнів.  
6.           При організації самостійної роботи необхідно враховувати й те, що для набуття навчальних компетентностей різним учням потрібен різний проміжок часу. Зробити це можна шляхом диференційованого підходу. Спостерігаючи за роботою класу в цілому та окремих учнів, учитель повинен залучати тих, які добре та швидко впоралися з завданням, до виконання більш важких.
7.           Завдання, які пропонують учням для самостійної роботи, повинні зацікавлювати їх. Це досягається завдяки новизні матеріалу, незвичній формі, змісту через розкриття практичного значення запропонованої задачі або методу, яким треба оволодіти.
8.           Самостійні роботи учнів необхідно планувати та систематично проводити.
9.           При організації самостійної роботи необхідно поєднувати викладання матеріалу вчителем із самостійною роботою учнів. Але треба бути дуже обережним, бо захоплення самостійною роботою може загальмувати швидкість вивчення програмного матеріалу.
10.      При виконанні самостійних робіт різного виду управління діяльністю учнів має належати вчителю.

Труднощі при проведенні самостійної роботи
Учні закінчують роботу не одночасно. Для цього потрібно дати додаткові завдання, для тих  учнів, що працюють швидше. Тяжко підібрати завдання, однаково посильні всім учням.  Ще важче підібрати геометричні завдання, однаково посильні для всіх. Трудно організувати перевірку самостійної роботи. Інколи вчитель збирає зошити всіх учнів. Це добра форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому слід використовувати інші методи перевірки самостійної роботи.  Наприклад, спочатку виконують самостійну роботу, а в кінці її виконання один з учнів записує розв’язок задачі на дошці для перевірки. Це приводить до лишньої трати часу. Значно краще, коли один-два учні виконують самостійну роботу на відкидних дошках.  
В залежності від тієї педагогічної мети, яка переслідується при проведенні самостійних робіт, вони можуть бути розділені на дві основні групи: роботи навчальні й перевірочні роботи.
Навчальні роботи поділяються на:
·              роботи, спрямовані на підготовкн дітей до сприйняття нового навчального матеріалу;
·              роботи, спрямовані на отримання нових знань;
·              роботи, спрямовані на розширення й поглиблення набутих знань;
·              роботи тренувального характеру, метою яких є закріплення набутих раніше знань, умінь і навичок.
Перевірочні роботи поділяються на: класні (математичний диктант, тести, контрольні роботи) і домашні.

Система класних і позакласних самостійних робіт повинна:
-               бути єдиною для самостійних робіт як у класі, так і вдома;
-               забезпечувати активну пізнавальну діяльність на всіх етапах навчання та сприяти розв’язанню тих конкретних задач, які ставляться на даному етапі;
-               задовольняти основним принципам дидактики;
-               навчальні завдання, які входять у самостійну роботу, повинні забезпечувати формування в учнів не тільки основ науки яка вивчається , але й навичок самоосвіти;
-               характер навчальної діяльності повинен визначитися системою навчальних завдань, які входять до системи самостійних робіт та відповідати відповідному методу навчання: репродуктивному, частковопошуковому, дослідницькому;
-               система навчальних завдань повинна задовольняти вимозі послідовного наростання труднощів.
Система самостійних робіт повинна бути розроблена на основі:
-               змісту навчального курсу, розділу або теми предмету, який вивчається;
-               загальних засобів та методів активізації навчального процесу (методів навчання, прийомів навчальної роботи, видів навчально-пізнавальної діяльності, засобів навчання);
-               характеристик, залежних від завдань, які складають самостійну роботу (склад їх компонентів, ступінь складності, послідовність розміщення).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)